Найсильніший стрес – не встигнути. Не встигнути заробити грошей, спробувати насолоди, купити ту машину, стати знаменитою, здобути освіту, хорошу роботу, помандрувати, побудувати нормальну родину. Або не встигнути побачити Бога. Впізнаєш себе? Страшно? Так, ти ж не встигаєш!
Але що з того, що ти не встиг, справді потрібне тобі? Ти ж без цього не стаєш інвалідом. Ти живеш, дихаєш, усвідомлюєш. Лише тобі цього мало. Жадібність, набуття. І страх, що жадібність не насититься, ти не встигнеш.
Зроби медитацію, що в тебе з’явилося все, що ти мрієш. Уяви, що ти все встиг. Додав до себе все, що хотів. Чи стало легше? Так, стало! Тільки тепер з’явилося розчарування – а навіщо? Якщо все, що хотів, отримав, одразу перед очима постає смерть – адже все вже прожите. Усіх смислів досягнуто. І прожите здається таким марним, зайвим, дріб’язковим. А смерть – велика та реальна. Поруч із нею все знецінилося. А ти ж тільки зробив медитацію!
Щоразу, коли ти не встигаєш, зупинися. Подумай, навіщо ти біжиш. Згадай медитацію. Викинь жадібність. Видихни стрес. Усі твої плани дріб’язкові. Не прив’язуйся до того, що приречено. Вкладайся в самопізнання, і ти ніколи не пошкодуєш про жодну хвилину, витрачену на гарну медитацію.
На шляху до себе ти завжди встигаєш.
